Маріуполь: футбол і море
Фінальний турнір юніорської першості Європи 2009 року стане першим масштабним футбольним заходом такого високого рівня, що його прийматиме Маріуполь. Для приморського міста, у якому гра із м’ячем укорінилася ще понад 100 років тому і яке вже проводило матчі Кубку УЄФА, ця нагорода є цілком заслуженою.
Подарунок від моряків
Знайомством з футболом Маріуполь має завдячувати морякам з англійських кораблів, які наприкінці XIX сторіччя заходили в порт на березі Азовського моря. У вільний час британці із задоволенням буцали м’яча, потихеньку привчаючи до екзотичної гри місцеве населення. Нарешті у 1899 році за ініціативою підрядника Стефана Красовського на заводі «Нікополь» була створена перша маріупольська футбольна команда.
Футбольна лихоманка
У колективі, де Красовський (за національністю − чех) виконував обов’язки тренера і капітана, виступали переважно уродженці Маріуполя. Згодом вони почали проводити матчі проти футболістів Одеси, Єкатеринослава (нині − Дніпропетровська), Харкова і іноді навіть мірялися силами з представниками інших країн − Австро-Угорщини та Туреччини. Хвиля захоплення новою грою захлеснула місто у 20-х роках минулого століття: одна за одною стали з’являтися нові команди, газетярі ж у свою чергу регулярно повідомляли результати останніх футбольних баталій.
Дебют на новому рівні
Після Жовтневої революції чи не найсильнішою командою Маріуполя вважався «Олімп», але потім на провідні ролі вийшло місцеве «Динамо». У 30-х роках у місті були побудовані стадіони імені Ілліча та спорттовариства «Сталь». Саме на останньому виступав однойменний колектив, який у 1936-му взяв участь у першому розіграші Кубку СРСР. Дебют, щоправда, вдалим не вийшов: у стартовому раунді «Сталь» поступилася динамівцям Кривого рогу з нищівним рахунком − 0:5.
«Азовсталь», «Авангард» та інші
У післявоєнні роки найкращі виконавці міста були зібрані в «Азовсталі», яка у 1947-му дістала назву «Металург» і тривалий час не без успіху виступала у першості Української радянської республіки. Право взяти участь у змаганнях другої ліги СРСР команда із Жданова (так тоді називався Маріуполь) − «Авангард» − отримала у 1960 році. Упродовж трьох десятиліть щастя на загальносоюзному рівні шукали різні колективи міста. Найвищим досягненням азовців стала 12-та позиція, яку в 1985 році посів «Новатор». Напевно, найвідомішим вихованцем маріупольського футболу є Віталій Хмельницький, пік кар’єри якого, втім, прийшовся на кінець 60-х − початок 70-х, коли форвард захищав кольори київського «Динамо». Варто згадати і те, що саме в Маріуполі починав свій шлях у футбол Віктор Прокопенко − перший тренер національної збірної України, який до того ж двічі приводив до перемоги у Кубку країни одеський «Чорноморець».
Внесок Павлова
Після отримання Україною незалежності інтереси міста у першості країни представляв «Азовець», який у середині сезону-1995/96 змінив назву на «Металург». Саме тоді розпочався злет команди, що вона за два роки примудрилася піднятися з другого дивізіону до елітного! Улітку 1997-го колектив очолив знаний фахівець Микола Павлов, під проводом якого маріупольці фінішували у чемпіонаті-2000/01 на четвертому місці, а за чотири роки провели свої дебютні офіційні міжнародні зустрічі. На першому етапі кваліфікації Кубку УЄФА український клуб легко здолав вірменський «Бананц», проте вже на другому, отримавши в суперники австрійську «Аустрію», був змушений зійти з дистанції.
Домашня арена
Сьогодні Маріуполь − один із справжніх футбольних центрів України. Славне приазовське місто представляє у вищому дивізіоні «Іллічівець», який отримав цю назву в 2002 році − на честь свого генерального спонсора ТОВ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча». Домашні матчі місцеві футболісти проводять на чудовій, недавно відреставрованій арені «Іллічівець», яка разом із стадіоном «Західний» і прийматиме матчі Євро-2009 (U-19).