Історичний успіх Киянченка
Найбільшим успіхом в історії виступів юнацької збірної України (U-16) на фіналах чемпіонату Європи стало третє місце, завойоване командою Володимира Киянченка на континентальній першості 1994 року в Ірландії. На шляху до вирішального етапу змагань українські юніори подолали однолітків з Угорщини та Вірменії.Рекордсмен Союзу
В юнацькому футболі Киянченко − це ім’я. Тренер, який вже 40 років працює в Республіканському вищому училищі фізичної культури (РВУФК), виграв у свій час тринадцять чемпіонатів СРСР із українською командою 16-18-річних, за цим показником набагато випередивши своїх колег. Є в активі його підопічних і перемоги на престижних турнірах «Юність», «Надія», п’ять тріумфів на шкільних спартакіадах СРСР. Тому й питання, кого саме призначити наставником юнацької збірної України першого скликання, по суті, не виникало.
Великі оглядини
«Набираючи кандидатів, я спостерігав за матчами національної першості серед спортінтернатів, що проходив у Севастополі, прислуховувався до рекомендацій тренерів обласних федерацій, − розповідає Киянченко. − Та й зборів, звісно, ми провели чимало. Щоб сформувати боєздатну команду, довелося переглянути більше двохсот виконавців».
Єдина сім’я
Вирішальною вважалася стартова гра з угорцями, господарями кваліфікаційної групи. На думку Киянченка, саме цей поєдинок, виграний його підопічними з мінімальним рахунком 1:0, став відправною точкою до бронзових нагород першості Старого Світу. Перемога по-справжньому об’єднала наших підлітків, перетворивши їх на справжню сім’ю. В наступному матчі це повністю відчули на собі вірмени, пропустивши від української дружини дев’ять сухих м’ячів.
Високий рівень взаєморозуміння
Але на створення колективу наставнику знадобився чималий проміжок часу. За його словами, причиною успіху врешті-решт стало взаєморозуміння, що налагоджувалося протягом кількох років: «Те досягнення стало можливим, перш за все, завдяки зіграності. Ми провели багато матчів практично одним і тим же складом, тому взаєморозуміння в команді було на дуже високому рівні. Об’їздили багато країн, зокрема в Іспанії виграли змагання з участю юнаків мадридського «Реала», брали участь у турнірах в Англії та Голландії».
Допомога спонсорів та батьків
Втім, не обходилося й без труднощів. Гра − грою, але ж без відповідних умов для тренувань неможливо досягти високого рівня, постійно зростати й збиратися на призові щаблі. «Єдине, що заважало, це умови, в яких тоді доводилося працювати. Та й фінансовий тил не був таким надійним, як сьогодні. Доводилося залучати спонсорські кошти, а в деяких випадках нам допомагали навіть батьки гравців», − згадує Киянченко.
Бійцівські якості
Отже за рахунок чого команді, в який виступали молоді Сергій Перхун, Геннадій Зубов, Сергій Омелянович, Андрій Головко, Олег Ящук, вдалося здобути найліпшого поки що результату в історії юнацьких збірних України (до 17 років) у фіналах єврофорумів? «Хлопці, не зважаючи на вік, розуміли, що я від них вимагаю. Виходячи на поле, вони повністю віддавалися боротьбі. Саме завдяки таким бійцівським якостям нам вдалося здолати одного з фаворитів турніру − збірну Англії», − поділився рецептом успіху фахівець.
Дві вирішальні хвилини
Перемігши непоступливих англійців, Україна мала всі шанси потрапити і до фіналу першості континенту. Однак − не судилося. «На Євро-1994, на мою думку, ми повинні були грати як мінімум у вирішальному матчі турніру. Але не все вийшло так, як хотілося, - з легким сумом констатує досвідчений наставник. − Ще в першому таймі з поля було вилучено Омеляновича, й нам довелося більше половини гри діяти в меншості. Проте ще за дві хвилини до закінчення поєдинку ми вели у рахунку − 2:1, але не втримали перевагу. А в серії післяматчевих пенальті більше пощастило Данії».
Дати дорогу молодим
Після успішного виступу в Ірландії Киянченко залишив збірну. «Мені тоді вже було близько 60 років, тому вирішив дати дорогу молодим. Проте, залишивши посаду у федерації, продовжив працювати з нашими юнаками у своєму спортінтернаті», − підводить рису під спогадами наставник, який, зокрема, відкрив шлях у великий футбол Олегу Тарану, Віталію Косовському, Івану Яремчуку. Через руки Киянченка пройшли Володимир Безсонов, Андрій Баль, Василь Рац, Олександр Заваров та багато інших футбольних майстрів. Вірогідно, що серед його теперішніх підопічних також є майбутні зірки.
Калитвинцев упіймав хвилю
«Повертаючись до сьогодення, − продовжує заслужений тренер України. − зазначу, що дуже задоволений роботою Юрія Калитвинцева, з яким, до речі, в мене склалися дуже добрі стосунки, і який неодноразово звертався до мене за різними порадами. Юра − молодець, упіймав потрібну хвилю, дуже плідно попрацював і досяг достойного результату, вивівши юнацьку збірну на Євро-2007».
Збірна U-16 на чемпіонаті Європи-1993/94
Відбірний раунд. Угорщина
Угорщина − УКРАЇНА − 0:1 (Гопкало), УКРАЇНА − Вірменія − 9:0 (Марич-3, Гопкало, Клименко, Головко-2, Слюсар, Згура). Перше місце в групі.
Фінальний раунд. Ірландія.
Група D
Бельгія − УКРАЇНА − 1:2 (Ящук, Федорук)
Туреччина − УКРАЇНА − 1:1 (Зубов)
Ісландія − УКРАЇНА − 1:2 (Ящук, Слюсар)
Чвертьфінал
Англія − УКРАЇНА − 2:2 (Федорук, Омелянович). Пенальті − 4:5
Півфінал
УКРАЇНА − Данія − 2:2 (Білоконь, Гопкало). Пенальті − 3:5
Матч за 3-є місце
УКРАЇНА − Австрія − 2:0 (Ящук, Згура)